Героїні культових радянських фільмів очима сучасних психологів

  • Останнім часом спостерігаю цікаву тенденцію: нове покоління психологів аналізує поведінкові моделі, закладені у культових фільмах радянських часів. Особливо "урожайним" є оскароносний фільм "Москва сльозам не вірить". Мені особисто історія завоювання столиці трьома подружками-провінціалками завжди була цікавою, бо це десь досвід покоління моїх батьків, зі всіма плюсами та мінусами. І так, я добре пам’ятаю той період, в якому відбуваються події другої серії. Тому, власне, я завжди розглядала логіку характерів і вчинків героїв з перспективи тих самих "застійних" 80-х. А тут "розбір польотів" уже з сучасної перспективи. http://womo.com.ua/rokovaya-oshib…elf-made-women/


    Quote

    отечественных self made women
    Новый взгляд на любимого героя

    Таня Танк, журналист, автор книги «Бойся, я с тобой. Страшная книга о Роковых и Неотразимых»
    Не было печали у красивой и успешной Катерины, героини Веры Алентовой в фильме «Москва слезам не верит» — так прицепился к ней в электричке неотразимый Гога, он же Жора! Он интуитивно мне не нравился еще с юности. А теперь-то я со всей ясностью понимаю, какая жизнь началась у Катерины в 40 лет… Очень «веселая» жизнь.
    Итак, разберем этого субчика.
    В электричке Гога сходу ведет себя бесцеремонно, нарушая личные границы незнакомой женщины. Сначала он ее упорно разглядывает, затем цепляется с разговором (таким псевдоискренним, псевдопростецким, призванным быстро сократить дистанцию, создать иллюзию близости), в ходе которого ставит героине несколько «диагнозов» (мужика нет, по работе — не выше, чем мастер), потом неуместно переходит на «ты». Отчего Катерину совершенно справедливо коробит, и она стремится отвязаться от этого типа.
    [...]

  • Так загалом в даній статті розглядається особа Гоги, а не подружок. Щодо переїзду в велике місто з провінції і досягнення "кращого життя", вважаю фільм "Карнавал" з тією самою Муравьовою, також хорошим прикладом для роздумів.
    Аналіз характеру Гоши досить смішно читати... Виникає взагалі питання, "а є у Гоші якись позитивні риси?" :this:
    Мені здається, що Гоша Катерині був цікавий тим, що чи не вперше, чоловік у її житті, переймає ініціативу ( не потрібно забувати, вона була директором заводу). Він завжди знає куди, як, коли і куди. Врешті це і є роль чоловіка.
    Та і саме елементарне, що хоче Катерина, учитуючи її досвід (перша обманна любов, потім жонаті любовники), жінка просто хоче бути любимою...

    "Glücklich sind die, die sich ihrer geistigen Bedürfnisse bewusst sind."
    Matthäus 5:3

  • Так я і не писала, що стаття про трьох подружок. Про трьох то цілу дисертацію треба :) Мене розважила сучасна інтерпретація поведінки Катерини і Гоги, яка до того ж іще дуже суб’єктивна. Персонаж Баталова у 80-х легко тягнув на секс-символ ( а секс-символи не конче мусять мати позитивні риси :))), а сучасна кобітка бачить у ньому невдаху, хама і алкаша. Там ще цікавий момент - авторка робить свої висновки не лише на основі фільму, але й на основі однойменної книги Черныха, де історія викладена більш розгорнуто. Там є багато персонажів, які не ввійшли до фільму, напр. коханець Людмили - високий чин КГБ, чи партійні чини, які допомагали Катерині просуватися по службі. Черных - майстер діалогу. Людмила і її "засекречений" гебешний коханець:

    - Эстонцы зациклены на своей принадлежности Европе. Они закомплексованы. Это признаки провинции. У меня много друзей среди эстонцев. А этого парня из массовки в эсэсовском мундире я оборвал потому, что он напыщенный дурак. Для него эсэсовец – представитель высшей расы. Он, вероятно, был еще мальчиком во время оккупации Эстонии. И эсэсовец для него – власть. А мы – оккупанты, азиаты.
    – Но мы не захватили Эстонию!
    – Ни ты, ни я Эстонию не захватывали, – уточнил Еровшин.
    – Они нас не любят, – вспомнила Людмила свою туристическую поездку в Таллинн. Когда они о чем-то спрашивали эстонцев по-русски, те отвечали по-эстонски.
    – Нас не за что любить, – ответил спокойно Еровшин.
    – А как же быть? – Людмиле не нравилось, что ее не любили, что ей не улыбались.
    – Никак. Ни я, ни ты эту ситуацию изменить не можем. Но проходит время, и она меняется.
    – Они нас не полюбят?
    – Никогда, – усмехнулся Еровшин. – Пока живо это поколение. Даже если Россия станет богатой, они нас не будут любить, не любят американцев во всем мире, но терпеть будут.
    – А что так беспокоится министр? – вспомнила Людмила.
    – Ты же сама ответила, – засмеялся Еровшин, – нас ждут большие перемены.
    – А когда?
    – Или этой осенью, или зимой следующего года. Брежнев безнадежно болен. Вместо него придет Андропов, поэтому он и ушел от нас. Но он тоже старый и больной человек. Скоро начнется большая схватка среди стариков. Они не уступят друг другу и вытолкнут наверх кого-нибудь из молодых. Тот вынужден будет ослабить гайки, и все пойдет вразнос. Вначале отвалится Польша или Чехословакия.
    – Наши введут войска? – предположила Людмила. – Как раньше – в Венгрию и Чехословакию.
    – Не введут, – успокоил Еровшин. – Мы уже запутались в Афганистане. Против нас весь мир. Наша империя должна распасться, как распались Римская, Британская. Если бы не революция семнадцатого года, Российская империя уже расчленилась бы. Она уже начала распадаться. Сталин задержал этот распад. Поэтому и Латвия, и Эстония, и Литва уйдут из империи. Возможно, и Украина.
    – Украина – никогда, – не согласилась Людмила. – Мы же одинаковые – что русские, что белорусы, что украинцы.
    – Мы очень разные, – ответил Еровшин.

    Взагалі книга - дуже цікавий документ тієї епохи, дуже впізнавані типажі і моделі стосунків, про які чула від людей з того покоління. Якщо є час, раджу прочитати http://www.e-reading.club/book.php?book=63613

    Edited once, last by Ritka (March 30, 2015 at 4:17 PM).